Форум
http://www.bobrovica.org.ua/doku.php/%D0%B1%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F:%D0%B2%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%B9_%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B9_%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B9
Місто Бобровиця, Бобровицького району, Чернігівської області розташоиане в північно-східній частині лівобережного лісостепу на віддалі 75 км від Києва. Площа міста — 10,5 кв. кілометрів. Населення - 11,4 тисячі чоловік. В адміністративному відношенні Боброввиці підпорядковані населені пункти Макарівка, Мирне, Травкіно, Затишшя, Червоноармійське. Бобровиця має вигідне економіко-географічне положення. Вона знаходиться біля залізниці Москва — Київ, а недалеко проходять шосейні дороги Київ — Москва і Київ — Ленінград. З селами району Бобровиця зв'язана головним чином ґрунтовими шляхами.
Бобровиця розташована в 25 межах Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічний фундамент залягає досить глибоко, товща осадкових відкладів на ньому дуже значна. Територія міста являє собою горбисту рівнину. Окремі підвищення досягають 90—110 метрів над рівнем моря. Через місто протікає річка Бистриця (яку іноді ще називають Бобровиця), що впадає в Трубіж, русло її заболочене і влітку місцями пересихає. В дуже далекому минулому річка була значно повноводніша.
Про походження назви міста достовірних даних нема. Є лише здогадки, що поселення отримало назву від бобрових промислів, якими займались жителі Бобровиці того часу у водоймах рік Бистриці, Трубежа та Остра.
Під час нападу Вишневенького. Поветалим населенням у Бобровиці були захоплені водяні млини, панські двори та поташні цехи, що належали Адаму Киселю. Бобровиця уже 1648 року стає центром сотні Київського полку, до якої ВХ0ДИЛи курені: Бобровицький, Рудьківський, Марківецький, Заворицький, Ярославський та інші.
Визволення Лівобережної України від важкого польсько-шляхетського гніту сприяло зростанню міст і містечок, в тому числі й Бобровиці. В середині XVIII ст. в ній налічувалось 2560 душ населення, головним чином козаків вільних селян. У Північній війні, разом з іншими чернігівцями, брали участь і бобровичани. У зв'язку з ліквідацією автономного устрою України в 1781 році поділ на полки і сотні був відмінений. Бобровиця стала волостю Козелецького повіту.
НА ПОЧАТКУ XIX ст. в Бобровиці панівне становище посідали поміщики, які скупчили в своїх руках великі земельні володіння і експлуатували закріпачене селянство. Розміри поміщицьких володінь у першій половині XIX ст. були такі: Кочубей —400 десятин, Плескач — 180, Скляревський — 170, Катеринич —450, Булах — 270. Бобровицькі поміщики все більші площі відводять під цукрові буряки. Зважаючи на це, поміщик Кочубей розпочинає 1807 року спорудження цукрового заводу, використовуючи на цій роботі своїх кріпаків. У 1825 році були добудовані цехи по виробництву рафінаду. Працювали на заводі, головним чином, дворові кріпаки. Умови праці були надзвичайно погані, день ненормований. Доведені до відчаю цукровари 1855 року підпалили завод. Кріпаки, яких примушували гасити пожежу, замість навологлих конопель, що вимокали у річці, кидали у вогонь сухі. Після пожежі заводу запідозрені кріпаки були кинуті до в'язниці і жорстоко биті. Частину кріпаків було виселено на околиці поміщицьких земель в ліс; їх змусили працювати на різних лісових роботах, їхні хутори стали основою села Коношівки. На початку XIX ст. містечко було розташоване по обидва боки річки Бистриці. Через річку перекинуто дерев'яний міст, який пізніше був замінений залізобетонним. У 1820 році в центрі міста на горі, замість старої церкви, була побудована нова, на два приходи. В 1858 році споруджено теж в центрі містечка, але на правому березі річки, другу церкву. Центр містечка, що був густо забудований дерев'яними господарськими і житловими будівлями, внаслідок пожеж нерідко вигорав дотла. Так, у 1874 році виникла пожежа в жнива, коли все доросле населення було в полі. Вогонь перекинувся з лівого берега річки на правий і знищив 70 дворів.
Найбільшими вулицями за тогочасними назвами були: Богушівка — тепер ім. Франка, Хорунжівка — Червоний маяк, Двірня — ім. Свердлова, Лупецька — ім. Фрунзе, Малухівка — ім. Дзержинського, Виборнівка — ім. Паризької комуни, Ременівка — Червоно-флотська, Попелівка — Пролетарська, Городище — ім.12-річчя РСЧА, Косяківка — Червонопартизанська.
Після реформи 1861 року, коли розвиток капіталізму набирав темпів, хоч його відчутно гальмували залишки феодальнокріпосницьких відносин, Бобровиця швидко росте. Це зумовлювалось, перш за все, тим, що в 1868 році була пущена в експлуатацію залізнична магістраль Москва—Київ, яка проходить через Бобровицю. За півстоліття — 1865—1914 рр. населення міста збільшилось у два рази: з 2000 душ до 4050. Основним заняттям жителів у другій половині XIX ст. було землеробство. Соціальний склад населення міста на початку XX ст. був такий: козаків — 1600, селян — 1700, дворян і духовенства — 70, наймитів — 60 душ. Поміщикам та куркулям належала основна маса землі.
Більшість бобровицьких дворян після реформи 1861 року, не маючи коштів для ведення свого господарства на капіталістичних засадах, віддавали свої землі в оренду або за третю частину на обробіток селянам. Лише в економії Кочубея використовували працю наймитів. У цій же економії у 80 роках XIX ст. вперше у Бобровиці з'являється парова машина і молотарка. Умови життя наймитів були жахливі. Так, пастухи одержували за сезон 5 крб., одяг і харч. Інколи наймити їли просто з корит, як худоба. У Бобровиці розвивалось шевське, чинбарське, кравецьке і столярне ремесла. Ремісники обслуговували місцевий ринок і населення ближніх сіл. Двічі на тиждень в центрі містечка, де тепер посаджено парк, сходились людні базари. Торгували худобою, сільськогосподарськими продуктами, головним чином, зерном. У приватних крамничках, яких налічувалось до 20, продавали ремісницькі вироби, а також деякі промислові товари. На ярмарках, що відбувались регулярно двічі на рік, селяни продавали скупщикам багато хліба й худоби. Бобровиця була одним з пунктів, де скуповували хліб для експорту і потреб царської Росії. У 1899 році поміщиком Катериничем, з участю інших дрібних пайовиків, був побудований цукровий завод, на якому переробляли до 4000 центнерів буряків на добу. На початку XX ст. Бобровиця за своїм виглядом була типовим селом з дерев'яними будівлями під солом'яними дахами. Цегляних будинків в той час на всю Бобровицю налічувалось біля десятка. Напередодні Жовтневої революції було 3 початкові школи. Всі ці школи були побудовані на кошти земства. Перша земська школа була споруджена в 1883 році (приміщення її спалили німецькі фашисти в 1943 році). Друга — в 1910 і третя — в 1913 році. До революції в Бобровиці навчалось тільки 40 процентів дітей шкільного віку, закінчували вони свою освіту в більшості випадків другим-третім класом. У школах працювало 6 учителів. В містечку була одна бібліотека, одна лікарня, весь медперсонал якої складався з лікаря і його помічника.
БОБРОВИЦЬКА волость була переважно сільськогосподарською. Трудяще селянство страждало від малоземелля і перебувало в економічній залежності від поміщиків та куркулів. Під час революції 1905—1907 рр. в Бобровицькій волості і самій Бобровиці розгорнувся селянський рух за розділ поміщицьких земель. Уже весною 1905 р. в Бобровицїо з Києва завозять революційні листівки, їх поширюють серед населення. Царські сатрапи, щоб відвернути од себе удар, розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Восени 1905 року за наказом пристава поліції в м. Бобровиці підготували єврейські погроми, в яких поліція брала найактивнішу участь. Очевидці розповідають, що з поліції декілька разів приходили в пожежну команду для вербування погромників. Останнього разу вони з'явились переодягнені в цивільний одяг і з горілкою. Частина споєних пожежників, озброєна ломами, рушила разом з поліцаями громити євреїв та їхні крамниці. Наприкінці 1905 року сім чоловік, що брали активну участь у революційному русі, були заарештовані і віддані до суду. Та боротьба за справедливий переділ поміщицьких земель не припинялась до Жовтневої революції. Вісті про лютневу революцію 1917 року дійшли на початку березня. У цьому ж місяці була утворена Рада робітничих і солдатських депутатів. Таким чином поряд з місцевими органами буржуазного Тимчасового уряду в Бобровиці з перших днів буржуазно-демократичної революції існував орган влади трудящих мас. У жовтні відбувається остаточна більшовизація Бобровицької Ради робітничих і селянських депутатів, а в листопаді й грудні селяни під керівництвом Ради ділять землі і конфіскують поміщицькі маєтки. У першій половині грудня 1917 року червоногвардіиськии загін виганяє з Бобровиці війська Центральної Ради. В цей час відбулися збори трудящих Бобровиці, які проголосили в містечку Радянську владу. Першим головою Бобровицької Ради був обраний Пилип Петрович Кот. У перший рік існування Радянської влади партійної організації в Бобровиці не було, і партійну роботу виконували комуністи, прислані з Чернігова.
Зрадники українського народу привели на Україну австронімецьких загарбників, які встановили жорстокі порядки. В серпні 1918 року на населення Бобровиці була накладена велика контрибуція на користь поміщика Катеринича, поміщикам було повернуто землю, худобу та хліб, відібрані у них селянами. Багато селян катовано й кинуто до в'язниці. Двох чоловік розстріляли.
Український народ піднявся на боротьбу проти інтервентів та їхніх прислужників—українських націоналістів. Трудящі Бобровиці беруть активну участь у цій боротьбі. В грудні 1918 року партизани села Кобижчі, серед яких були й бобровичани, на чолі з Андрієм Шмалем та Федором Цибою ходили з червоними прапорами й революційними піснями до солдат німецького гарнізону, що перебували на території Бобровицького цукрозаводу, й закликали їх приєднатись до революції. Розагітовані більшовицькою пропа гандою, німецькі солдати завагались, проте на бік партизанів не перейшли. У кінці грудня 1918 року Бобровиця була звільнена від окупантів. У місті був створений ревком, до якого входили Кирило Кот, Федір Кот, Іван Лебідь. Кирило Кот брав активну участь у відновленні Радянської влади в навколишніх селах. У кінці 1919 року на волосному з'їзді Рад був обраний Бобровицький волосний виконком, який організував справедливий розділ поміщицької землі та реманенту між сільською біднотою. Зміцнення Радянської влади в Бобровицькій волості проходить у боротьбі з бандами Панкрата, Коваля та Ромашка. На початку вересня 1919 р. Бобровиця була захоплена денікінцями, які намагались відновити стару владу. Багато трудящих Бобровиці пішло з частинами відступаючої Червоної Армії. Але недовго панували біляки. 16 грудня того ж року їм довелось тікати з Бобровиці під ударами наступаючих червоноармійських частин. Після закінчення громадянської війни трудове селянство Бобровиці, що одержало з рук Радянської, влади близько 700 десятин поміщицької й куркульської землі, відроджує занедбане сільське господарство, активно підтримує заходи Радянської влади. В 1921 році селяни Бобровиці зібрали і відп вили значну кількість хліба гірничому Донбасу.
У 1929 році в Бобровиці організувався перший колгосп, що об'єднував біля 60 господарств. Через два роки була створена перша в районі Бобровицька машинно-тракторна станція. В роки другої п'ятирічки було завершено об'єднання всіх селянських господарств в колгоспи. В той час у Бобровиці існувало чотири сільськогосподарські артілі. 1939 рік був знаменним для колгоспників артілі ім.Ворошилова. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Будуються нові й розширяються старі промислові підприємства: цукрозавод, пекарня, маслозавод, електростанція, цегельня, промкомбінат.
Мирна творча праця радянського народу була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. На третій день війни Бобровиця зазнала бомбардування з повітря, під час якого були розбиті й спалені продовольчі склади. 24 серпня 1941 року місто вдруге зазнало бомбардування, були значні жертви серед населення. У вересні 1941 року відбувся бій частин Червоної Армії які дислокувались у Бобровиці, з наступаючими фашистськими військами, що переважали в силі. 15 вересня місто було захоплене, в ньому встановився режим німецько-фашистської окупації. За два роки вбито 418 жителів міста, вивезено в рабство 26. В роки тяжкої неволі на Бобровиччині, як і в усіх тимчасово окупованих районах нашої країни, утворились партизанські загони для боротьби проти німецько-фашистських агресорів. У лісах Бобровицького району діяло партизанське з'єднання «За Батьківщину» під командуванням Михайла Івановича Стратілата і партизанський загін ім. Щорса, очолюваний нашим земляком Героєм Радянського Союзу Олександром Єлисейовичем Кривцем. Народні месники пускали під укіс залізничні ешелони, зривали мости, громили поліцейські команди, пости і дільниці. На початку 1943 року партизани сміливо напали на бобровицьку стайню, звідки німці збирались вивезти коней у Німеччину, і забрали звідти 68 коней, створивши кавалерійський ескадрон.
20 вересня 1943 р. наступаючі радянські війська разом з партизанськими загонами звільнили Бобровицю від фашистської нечисті. Відступаючі фашисти забрали худобу, а місто спалили. Відбудова Бобровиці розпочалась з перших же днів її визволення. Ще в роки війни більшість підприємств була введена в дію, а в роки післявоєнних п'ятирічок став до ладу відбудований і реконструйований цукрозавод, пропускна спроможність якого зросла з 4000 до 11000 центнерів буряків на добу. Тепер в Бобровиці є такі найбільші підприємства: цукрозавод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, електростанція. Колгоспне селянство Бобровиці при допомозі Комуністичної партії і Радянського уряду швидко поставило на ноги сільське господарство. Після укрупнення колгоспів у 1950 р. в місті утворилось два колгоспи. В 1959 році на базі колгоспу «Червона зірка» був організований радгосп по відгодівлі худоби, який згодом приєднали до племрадгоспу «Дружба». В 1964 р. радгосп «Дружба» реорганізований в Майнівський радгосп-технікум. З кожним роком все кращає життя колгоспників артілі ім. 40-річчя Жовтня і робітників радгоспу-технікуму. Про самовіддану працю таких колгоспників і робітників, як Ольга Глей, Агафія Лихацька, Олександра Лиска, Анатолій Потапов, Ольга Улянченко, знають трудящі всього району.
ЯК УЖЕ ЗГАДУВАЛОСЬ раніше, царський уряд відпускав мізерні кошти на народну освіту. Довгий час у Бобровиці була тільки одна церковно-приходська школа, яку прибрало до своїх рук духовенство. В дореволюційний час більшість населення міста не вміла читати й писати. В 1883, 1910 і 1913 рр. були побудовані на кошти земства в різних місцях Бобровиці початкові школи. Лікар і фельдшер провадили прийом хворих у приватній хаті. Земство на народні кошти в 1890 р. спорудило лікарню, яку спалили німецько-фашистські окупанти. Лише за Радянської влади була здійснена культурна революція й ліквідована неписьменність. Тепер у місті є дві середні школи і вечірні класи робітничої молоді при них, восьмирічна і три початкові школи, в яких навчається 1894 учні; працює 103 вчителі проти шести в 1913 році. Величезні кошти витрачає держава на охорону здоров'я трудящих. У Бобровиці споруджено нові приміщення райлікарні і поліклініки, є родильний будинок, тубдиспансер, санепідемвідділення, аптека. Також побудовано нові ветеринарну лікарню і ветаптеку. До Великої Жовтневої соціалістичної революції культурно-освітніх закладів у Бобровиці не було. Тепер тут є районний Будинок культури, два кінотеатри, два профспілкові клуби і три бібліотеки з загальним книжковим фондом 72174 томи. Бібліотеки обслуговують 3550 читачів. У місті видається районна газета «Жовтнева зоря», тираж якої 8440 примірників. В місті налічується 23 первинних партійних організації, в яких на обліку 561 комуніст. Крім того, є 19 комсомольських організацій, що охоплюють 792 юнаків і дівчат. Робітники та службовці об'єднані в професійні спілки, а саме: працівників торгівлі і споживчої кооперації, робітники місцевої промисловості, харчової промисловості, працівників держустанов, працівників сільського господарства і заготівель, освіти, вищої школи і наукових установ, працівників медицини, культури, зв'язку, транспорту. Крім того, в Бобровиці є міське споживче товариство, що налічує 4015 членів-пайовиків і має 35 торгових точок, з місячним товарооборотом 210 тисяч карбованців. Перша професійна спілка була утворена на цукровому заводі весною 1919 року. Вона іменувалась спілкою цукровиків. Трохи пізні ше виникли спілки: працівників освіти та спілка службовців. На цукровому заводі вперше в Бобровиці була створена і комуністична партійна організація, до якої входили робітники Оникій Петухов, Кирило Кот, Іван Лебідь. Михайло Іванов та інші. У Бобровиці нині проживає старий комуніст, член КПРС з 1918 року Трохим Пантелеймонович Медяник; який в роки громадянської війни їздив по зброю в Москву для червоноармійської частини. Тоді й зустрічався з вождем революції главою молодої Радянської держави Володимиром Іллічем Леніним. Майор-комісар полка в роки Великої Вітчизняної війни т. Медяник нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями. Активний учасник громадянської війни пенсіонер Федір Дмитрович Петровський — один із командирів славного Червоного козацтва, яким керував земляк-чернігівець, герой громадянської війни Віталій Примаков. За активну участь у зміцненні Радянської влади на селі, колективізації сільського господарства т. Петровський нагороджений орденом Червоного прапора України. За бойові заслуги на фронті в роки Вітчизняної війни нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями. Народився і виріс в М. Бобровиці Олег Сергійович Бичок. Закінчив військове училище і став офіцером Радянської Армії. Потрапивши в оточення в перші дні Великої Вітчизняної війни, продовжував боротьбу з ворогом в партизанському загоні на Смоленщині. У сквері біля районного Будинку культури стоїть пам'ятник комісару, Герою Радянського Союзу Олегу Бичку, його ім'ям названа одна з вулиць міста. За видатну мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, удостоєний звання Героя Радянського Союзу Віталій Леонідович Карнаухов, мешканець м. Бобровиці. Герой загинув при форсуванні Дніпра. Тисячі бобровичан із зброєю в руках відстоювали завоювання Жовтня, честь і незалежність рідної Вітчизни. їх бойові подвиги відзначені орденами і медалями Союзу РСР.
НАПЕРЕДОДНІ імперіалістичної війни в Бобровиці налічусь біля 4000 душ населення, переважно селян. В роки імперіалістичної та громадянської воєн кількість населення зменшилась. І лише з переходом нашої країни на мирне будівництво кількість жителів стала зростати. Так, у 1930 році було 648 дворів з 4648 душами населення. За переписом 1959 року в Бобровиці налічувалось 9316 душ, з них 4559 жінок і 3857 чоловіків. У 1963 р. кількість населення зросла до 10020 душ, з яких 9620 робітників та службовців і 400 колгоспників. Місто має центральну дорогу - шосе, паралельно і перпендикулярно якому проходять бічні вулиці. За останні роки виросли нові чудові вулиці — Зелена, Вокзальна, ім. Гагаріна, Остерська та ін. Значні зміни відбулися в забудові центру: розширена вулиця імені Леніна, вона заасфальтована, прокладено цегляний тротуар. Ряд вулиць мають електричне освітлення. Виросли нові будинки: раймаг, культмаг, райком КП України, кінотеатр, середня школа № 1, лікарня, районний Будинок культури, комбінат побутового обслуговування, два шістнадцятиквартирних і кілька восьми-шести - і чотирнквартирних житлових комунальних будинків. Житловий фонд у післявоєнні роки зріс на 120 процентів порівняно з довоєнним часом. В центрі міста є водопровід довжиною 1.3 км, прокладений в 1960 р. Є лазня, три перукарні. Протяжність міста в окремих напрямках 5—7 кілометрів. Місто забудовується згідно плану, громадські будівлі споруджуються за типовими проектами. У місті 58 громадських одноповерхових будинків. Комунальних і відомчих будинків 120, з них 12 двоповерхові, індивідуальних житлових будівель — 3160. Всі будинки оштукатурені, а дахи криті в основному залізом і шифером. Щорічно в місті індивідуальні будівники ставлять 120—140 будинків, крім того за рахунок державних асигнувань щорічно зводяться 2—3 багатоквартирні комунальні будинки.
У місті є три парки загальною площею 9,5 га. На 54 км протяглися електролінії. У квартирах бобровичан установлено більше 200 газових плит, які працюють на зрідженому метані. В місті курсують автобуси, що з'єднують центр з вокзалом та цукрозаводом, а також з рядом сіл району. З кожним днем кращає місто: вирівнюються та розширюються вулиці, забудовуються вільні землі в центрі, триває електрифікація та радіофікація. Замість старих житлових будинків споруджуються нові — зручні, просторі, сонячні. Густішає ліс телевізійних антен над дахами. Бобровичани дивляться телепередачі із Києва і Москви. Сільське господарство Бобровиці до революції було відстали! Його відсталість зумовлювалась соціальним ладом і характером землеволодіння у колишній царській Росії. Найбільші і найкращі орні землі належали поміщикам та куркулям, а селянські наділи були мізерні. Сіяли переважно продовольчі культури: гречку, жито, овес. Врожайність була низька —усього 20—30 пудів з гектара. Також займали значні площі під цукрові буряки, картоплю, а почасти й коноплі, волокно яких ішло на домотканий одяг. На території м. Бобровиці знаходиться колгосп ім. 40-річчя Жовтня. Він межує з такими артілями: на заході «Пам'ять Леніна» (с. Браниця), на північному заході — ім. Шевченка (с. Кобижча). на півночі і північному сході — з радгоспом ім. Дзержинського і на півдні — з Майнівським радгоспом технікумом.
Колгосп «Комунар», а нині ім, 40-річчя Жовтня був заснований у 1929 році. Ініціативна група, яка ввійшла до новоутвореної артілі, складалася з 13 сімей: П. Ручко, С, Гінько, І. Кошарний, О. Макаренко, В. Денисенко, С. Носач, Р, Давиденко, В, Кошарний, Ф. Фурман, І, Зазнмко та інших. Першим головою колгоспу був І. Кошарний, Контора містилася на вулиці Комунарській. В 1930 р колгосп був перейменований на «12-річчя РСЧА», а 1932 року отримав нову назву — ім. Ворошилова. Старий колгоспник Петро Васильович Ручко розповідає, якими радісними були ті дні, коли члени артілі збирали перші колективні врожаї. Перед вели колгоспники-ударпнки С. Гусак, В. Самійленко, П. Давйдєнко, П. Гінько, комсомолець С. Гусак, Г. Плескач, І. Плескач. У 1931 р, була створена Бобровицька МТС. Колгосп обслуговували 2 трактори ХТЗ, Перші трактористи—М, Гурин, А. Коваль, Великої шкоди колгоспному будівництву завдала зграя куркулів Г, Скоробагатьком і С. Зазимком, Та вороги були викриті. Останнє перейменування артілі відбулося в дні святкування 40- річчя Радянської влади. Колгосп ім. 40-річчя Жовтня розташований поруч залізниці Москва—Київ. На його території проходить грун товий шлях Кобижча— Бобровиця а також шосейна дорога від вокзалу до цукрокомбінату ім. Дзержинського. Основний транспорт колгоспу — автомобілі, В артілі налічується 371 колгоспний двір. Всього працездатних колгоспників 427, з них 171 чоловік і 256 жінок. Неписьменних немає. Багато колгоспників закінчили восьмирічну і середню школи, чимало здобули вищу освіту. Колгосп ім, 40-річчя Жовтня має сприятливі умови для ведення сільського господарства, його напрямок — зерново-м'ясо -молочний. Всього сільськогосподарських угідь в артілі — 1673га, в тому числі ріллі—1411 га, садів—26га сінокосів—234 га, випасів—2 га.
ДЛЯ проведення польових робіт колгосп має 9 тракторів різних марок, п'ять зернових комбайнів, кукурудзозбиральний, силосний і буряковий комбайни, картоплекопач, є п'ять вантажних автомобілів, п'ять сівалок, сім жаток і косарок, чимало іншої техніки. В артілі є своя електростанція, яка освітлює будинки і тваринницькі ферми, а також подає струм для приведення в рух доїльних агрегатів, кормопереробних машин, водопостачання. На фермі діють, кормозапарники, підвісні дороги для підвезення кормів для худоби. Площа посівів зернових культур з року в рік збільшується. Це видно з таких цифр: 1960 рік— 760 гектарів, 1961 — 890, 1962— 920. Основною зерновою культурою в колгоспі є озима пшениця. Клин під цією цінною культурою з кожним роком розширяється. Ростуть і врожаї, завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив. У 1961 році озиму пшеницю в артілі сіяли на 120 гектарах, а в 1962 році—вже мали 236 гектарів і зібрали врожай по 19 центнерів, в 1961 році було 18 центнерів на круг. Зростають посіви та урожаї й другої після пшениці культури — ячменю: 1961 рік—90 гектарів і 8 центнерів з гектара, 1962 рік — 130 гектарів і 17 центнерів з гектара. Під житом у 1961 році було зайнято 52 гектари і урожайність з одного гектара становила 11,3 центнера, а в 1962 році — 85 гектарів і 14 центнерів зерна з гектара. Добре прижилася в колгоспі кукурудза. З 109 гектарів у 1961 році зібрали по 39,2 центнера сухого зерна й 320 центнерів зеленої маси з кожного гектара. Урожайним видався 1962 рік: з 120 гектарів одержали по 52 центнери сухого зерна й по 395 центнерів зеленої маси. У 1964 несприятливому за погодними умовами році вирощено по 19 центнерів на круг. Провідна технічна культура артілі імені 40-річчя Жовтня — цукровий буряк. У 1961 році буряки сіяли на площі 68 гектарів. І одержали по 160 центнерів з кожного гектара, а в 1962 році кожен з 70 гектарів посіву дав по 221,7 центнера. Непогано родить на землях артілі картопля. Так, у 1961 році зібрали з 40 гектарів по 100,5 центнера з кожного гектара, а в 1962—по 128 центнерів з 50 гектарів. Розвиток зернового господарства дає змогу збільшити продаж зерна державі, заготівлю кормів для громадської худоби, а це дозволяє збільшити поголів'я худоби і підвищити її продуктивність. Завдяки механізації зменшуються затрати на вирощування сільськогосподарських культур. Відповідно нижчає й собівартість продукції. Так, коли у 1960 році собівартість центнера зернових була 3,2 карбованця, то у 1961 році — 2,44 карбованця. Собівартість кукурудзи у 1960 році була 2,8 карбовалця, а в наступному знизилась до 2,21 карбованця. У 1960 році собівартість центнера цукрових буряків була 4,8 карбованця, а у 1961 — 1,44 карбованця. Картопля: 1960 рік — 2,71 карбованця, 1961—2,20 карбованця за центнер. Тваринництво артілі — друга провідна галузь після землеробства. Поголів'я худоби в колгоспі імені 40-річчя Жовтня із року в рік зростає. Це видно з такої таблиці:
Також збільшилася й кількість поголів'я великої рогатої худоби на 100 гектарів сільськогосподарських угідь і свиней на 100 гектарій ріллі. Це видно з такої таблиці:
Розвиток зернового господарства і тваринництва дає змогу збільшувати грошові доходи колгоспу. В 1960 році було одержано грошових доходів: від рослинництва 119251 карбованець, від тваринництва — 96380, від інших галузей— 6553 карбованці, а всього 222184 карбованці. В 1961 році рослинництво дало 123451 карбованець, тваринництво — 106672, інші галузі—8872. Всього — 238995 карбованців. А в 1964 році загальний прибуток господарства зріс до 321 тисячі карбованців. Зростання грошових прибутків дає змогу колгоспові відраховувати більше коштів у неподільний фонд, підвищувати оплату праці.
ПРОМИСЛОВІСТЬ Бобровиці характеризується властивим для сільськогосподарських районів переважанням галузей легкої і харчової промисловості. До 1917 року на території міста були млин, маслобійка, маслоробка, цукрозавод, цегельня. Вони виробляли продукцію в основному для місцевого споживання. За радянської влади докорінної реконструкції зазнали цукрозавод, маслоробка, цегельня (фактично це нове підприємство), з'явились вові підприємства: маслозавод, райхарчокомбінат, побуткомбінат. Коротко оглянемо підприємства Бобровиці. Бобровицький молочно-масляний завод переробляє молоко, яке завозять з навколишніх колгоспів та радгоспів. Основна його продукція—масло, сметана, кефір. Частина цих продуктів реалізується в районі. Більшість молока у свіжому вигляді відправляється до столиці Радянської України Києва. Бобровицький райхарчокомбінат підпорядкований Чернігівському обласному управлінню промислових і продовольчих товарів, створений в 1944 році. Підприємство невелике. Харчокомбінат виготовляє безалкогольні напої, кондитерські та м'ясні вироби, переробляє фрукти та овочі, випікає булки тощо. Сировину комбінат одержує переважно з Чернігівської бази, продукцію реалізує в основному через споживчу кооперацію. З підприємств харчової промисловості чільне місце в районі займає цукровий завод. Збудований він в 1899 році. Ще до революції кілька разів перебудовувався, розширювався. За радянської влади, коли завод перейшов у народну власність, він зазнав докорінної реконструкції. Нині підприємство оснащене найновішим сучасним обладнанням, механізацією та автоматизацією. Бобровицький цукрозавод підпорядкований Київському цукротресту. Сировину для переробки постачають колгоспи і радгоспи Бобровиці, Ярославки, Кобижчі, Марківець, Старої Басані, Рудьківки та інших сіл Бобровицького району. Продукція заводу вивозиться в різні кінці Радянського Союзу. Розташований цукрозавод в красивому мальовничому місці. Обабіч нього — повновода річка, Вся територія тоне в зелені та квітах. Робітники живуть переважно неподалік у цегляних і шлакоблочних власних будинках. В багатьох з них — радіоприймачі, телевізори, пральні машини тощо. Неподалік від заводу буйно зеленіе парк культури та відпочинку. Він посаджений ще до революції, і велетенські липи, каштани, ялини, в'язи, тополі утворюють у височині суцільне зелене шатро. Під час війни німецькі фашисти варварськи знищили частину парку. Після визволення Бобровиці силами робітничого колективу, молоді та учнів шкіл було посаджено нові дерева. І тепер вони вже сягають високо. В будинку, що до революції належав поміщику, нині розмістились кінозал, кімнати для занять гуртків, велика бібліотека. В парку є танцювальний майданчик. Поруч — великий стадіон. Там тренуються заводські футболісти, волейболісти, легкоатлети. А у вихідні дні та свята на стадіоні відбуваються спортивні змагання. Цукрокомбінату підпорядкований бурякорадгосп імені Дзержинського, організований у 1921 році на базі поміщицьких економій. Спочатку це було невелике господарство, головним чином підсобного типу. А нині це чималий радгосп, оснащений сучасною технікою, з високою культурою землеробства, тваринництва. Господарство має 2722 гектари землі, в тому числі сільськогосподарських угідь—2385 гектарів. Орної землі в радгоспі — 2235 гектарів. Обробляють землю радгоспу 26 тракторів. А урожай збирають 6 зернових і 6 силосних комбайнів. На перевезенні різноманітних вантажів працює 16 автомашин. На полях радгоспу вирощують різноманітні культури. Під основною культурою—цукровими буряками на висадки і маточники — зайнято 436 гектарів. Зернові сіють на площі 772 гектари. Велика площа (870 га) відведена під кормові культури. 28 га віддані під овочево- баштанні культури — кавуни, помідори, огірки, цибулю. Радгосп одержує непогані врожаї. В 1962 році намолочено По 26,9 цнт зернових з гектара, в тому числі пшениці—по 27,3 цнт, жита—по 20,6 цнт, кукурудзи — по 48,6 цнт, гороху—по 22,9 цнт з гектара. Кожен гектар картоплі дав по 118 центнерів. Трохи гірше вродили буряки — 265 цнт на гектарі. Крім того, радгосп вирощує буряки на насін ня, котре потім розсилає у навколишні колгоспи. Середній урожай насіння—13—15 цнт з гектара. Радгосп тримає чимало поголів'я худоби. В господарстві 1258 голів великої рогатої худоби, в тому числі 486 корів. Відгодовується 1640 свиней, в тому числ 110 свиноматок. Є 1786 голів курей, гусей та іншої птиці. Стабільні високі врожаї, а також великі площі під кормовими культурами дозволяють радгоспу одержувати багато зерна, молока м'яса, яєць та іншої сільськогосподарської продукції. Робітники радгоспу мають хороші заробітки, живуть в благоустроєних будинках. За післявоєнні роки тут значно розширилось комунальне господарство.
БОБРОВИЦЯ — адміністративний центр Бобровицького району. Його територія складає 1501,1 квадратного кілометра, населення — 82,3 тисячі чоловік. Густота населення — 55 чоловік на квадратний кілометр. До складу району входять: Бобровицька міська Рада, Новобиківська селищна Рада, Білоцерківська, Браницька, Бригинська, Веприцька, Вороньківська, Гаврилівська, Горбачівська, Кобижчанська, Козацька, Макіївська, Новобасанська, Озерянська, Олексан-дрівська, Петрівська, Пісківська, Рокитненська, Рудьківська, Свидовецька, Щаснівська та Ярославська сільські Ради. На території Бобровицького району знаходиться 10 промислових підприємств. У 1964 році підприємствами було вироблено валової продукції на суму 9251 тисячу карбованців. Значну питому вагу у виробництві промислової продукції займають Бобровицький на Новобиківський цукрозаводи. У 1964 році на них вироблено 324 тисячі центнерів цукру-піску. Виробництво валової продукції сільського господарства і промисловості за 1964 рік становить 19401 тисячу карбованців. Питома вага валової продукції промисловості — 46,7 процента. До складу району входить 31колгосп, цукрорадгоспи імені Дзержинського і Новобиківський, радгосп «Кіровський» і Майнівський радгасп-технікум. Переважна більшість господарств району мають цукрово-зерновий напрямок з розвинутим молочно-м'ясним тваринництвом. Зернові культури займають 56 процентів від загальної посівної площі, з них озимі — 31 процент, технічні — 9,1, в тому числі цукрові буряки — 7,6 процента; овочево-баштанні і картопля — 4,9 і кормові культури—30 процентів. Валовий збір зернових тримається в межах 700 тисяч центнерів, цукрових буряків — один мільйон центнерів, картоплі—350-370 тисяч центнерів.
Торгова мережа. У районі працює 164 торговельні точки, в тому числі 40 підприємств громадського харчування. За 1964 рік фактичний товарооборот по Бобровицькій райспоживспілці досягнув майже 13,5 мільйона карбованців.
Культосвітні заклади. У районі до послуг трудящих два Будинки культури, 34 сільських, 4 профспілкових, 10 колгоспних клубів. Є районна бібліотека для дорослих, районна дитяча, 36 сільських, 7 профспілкових і 7 колгоспних бібліотек з загальним книжковим фондом майже в 310 тисяч томів.
Народна освіта. У районі 16 середніх, 14 восьмирічних, 23 початкові школи і радгосп-технікум. Крім того, є Старобасанська допоміжна та Тимківська лісна школи. В Бобровиці і Новій Басані працюють дитсадки.
Охорона здоров'я. Партія і уряд постійно піклуються про здоров'я радянської людини. Це видно й на прикладі нашого району. Тут працює 11 лікарень, 39 фельдшерсько-акушерських пунктів, 6 лікарських і фельдшерських здоровпунктів, 5 аптек, два колгоспні родильні будинки. В районі є 57 лікарів, а всього старшого і молодшого медичного персоналу 310 чоловік. На охорону здоров'я в районі щороку асигнується більше 750 тисяч карбованців. В районі є також районна ветеринарна лікарня, 7 — ветдільниць, 2 ветпункти, ветеринарна аптека. Значну територію району займають насадження держ
Місто Бобровиця, Бобровицького району, Чернігівської області розташоиане в північно-східній частині лівобережного лісостепу на віддалі 75 км від Києва. Площа міста — 10,5 кв. кілометрів. Населення - 11,4 тисячі чоловік. В адміністративному відношенні Боброввиці підпорядковані населені пункти Макарівка, Мирне, Травкіно, Затишшя, Червоноармійське. Бобровиця має вигідне економіко-географічне положення. Вона знаходиться біля залізниці Москва — Київ, а недалеко проходять шосейні дороги Київ — Москва і Київ — Ленінград. З селами району Бобровиця зв'язана головним чином ґрунтовими шляхами.
Бобровиця розташована в 25 межах Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічний фундамент залягає досить глибоко, товща осадкових відкладів на ньому дуже значна. Територія міста являє собою горбисту рівнину. Окремі підвищення досягають 90—110 метрів над рівнем моря. Через місто протікає річка Бистриця (яку іноді ще називають Бобровиця), що впадає в Трубіж, русло її заболочене і влітку місцями пересихає. В дуже далекому минулому річка була значно повноводніша.
Про походження назви міста достовірних даних нема. Є лише здогадки, що поселення отримало назву від бобрових промислів, якими займались жителі Бобровиці того часу у водоймах рік Бистриці, Трубежа та Остра.
Під час нападу Вишневенького. Поветалим населенням у Бобровиці були захоплені водяні млини, панські двори та поташні цехи, що належали Адаму Киселю. Бобровиця уже 1648 року стає центром сотні Київського полку, до якої ВХ0ДИЛи курені: Бобровицький, Рудьківський, Марківецький, Заворицький, Ярославський та інші.
Визволення Лівобережної України від важкого польсько-шляхетського гніту сприяло зростанню міст і містечок, в тому числі й Бобровиці. В середині XVIII ст. в ній налічувалось 2560 душ населення, головним чином козаків вільних селян. У Північній війні, разом з іншими чернігівцями, брали участь і бобровичани. У зв'язку з ліквідацією автономного устрою України в 1781 році поділ на полки і сотні був відмінений. Бобровиця стала волостю Козелецького повіту.
НА ПОЧАТКУ XIX ст. в Бобровиці панівне становище посідали поміщики, які скупчили в своїх руках великі земельні володіння і експлуатували закріпачене селянство. Розміри поміщицьких володінь у першій половині XIX ст. були такі: Кочубей —400 десятин, Плескач — 180, Скляревський — 170, Катеринич —450, Булах — 270. Бобровицькі поміщики все більші площі відводять під цукрові буряки. Зважаючи на це, поміщик Кочубей розпочинає 1807 року спорудження цукрового заводу, використовуючи на цій роботі своїх кріпаків. У 1825 році були добудовані цехи по виробництву рафінаду. Працювали на заводі, головним чином, дворові кріпаки. Умови праці були надзвичайно погані, день ненормований. Доведені до відчаю цукровари 1855 року підпалили завод. Кріпаки, яких примушували гасити пожежу, замість навологлих конопель, що вимокали у річці, кидали у вогонь сухі. Після пожежі заводу запідозрені кріпаки були кинуті до в'язниці і жорстоко биті. Частину кріпаків було виселено на околиці поміщицьких земель в ліс; їх змусили працювати на різних лісових роботах, їхні хутори стали основою села Коношівки. На початку XIX ст. містечко було розташоване по обидва боки річки Бистриці. Через річку перекинуто дерев'яний міст, який пізніше був замінений залізобетонним. У 1820 році в центрі міста на горі, замість старої церкви, була побудована нова, на два приходи. В 1858 році споруджено теж в центрі містечка, але на правому березі річки, другу церкву. Центр містечка, що був густо забудований дерев'яними господарськими і житловими будівлями, внаслідок пожеж нерідко вигорав дотла. Так, у 1874 році виникла пожежа в жнива, коли все доросле населення було в полі. Вогонь перекинувся з лівого берега річки на правий і знищив 70 дворів.
Найбільшими вулицями за тогочасними назвами були: Богушівка — тепер ім. Франка, Хорунжівка — Червоний маяк, Двірня — ім. Свердлова, Лупецька — ім. Фрунзе, Малухівка — ім. Дзержинського, Виборнівка — ім. Паризької комуни, Ременівка — Червоно-флотська, Попелівка — Пролетарська, Городище — ім.12-річчя РСЧА, Косяківка — Червонопартизанська.
Після реформи 1861 року, коли розвиток капіталізму набирав темпів, хоч його відчутно гальмували залишки феодальнокріпосницьких відносин, Бобровиця швидко росте. Це зумовлювалось, перш за все, тим, що в 1868 році була пущена в експлуатацію залізнична магістраль Москва—Київ, яка проходить через Бобровицю. За півстоліття — 1865—1914 рр. населення міста збільшилось у два рази: з 2000 душ до 4050. Основним заняттям жителів у другій половині XIX ст. було землеробство. Соціальний склад населення міста на початку XX ст. був такий: козаків — 1600, селян — 1700, дворян і духовенства — 70, наймитів — 60 душ. Поміщикам та куркулям належала основна маса землі.
Більшість бобровицьких дворян після реформи 1861 року, не маючи коштів для ведення свого господарства на капіталістичних засадах, віддавали свої землі в оренду або за третю частину на обробіток селянам. Лише в економії Кочубея використовували працю наймитів. У цій же економії у 80 роках XIX ст. вперше у Бобровиці з'являється парова машина і молотарка. Умови життя наймитів були жахливі. Так, пастухи одержували за сезон 5 крб., одяг і харч. Інколи наймити їли просто з корит, як худоба. У Бобровиці розвивалось шевське, чинбарське, кравецьке і столярне ремесла. Ремісники обслуговували місцевий ринок і населення ближніх сіл. Двічі на тиждень в центрі містечка, де тепер посаджено парк, сходились людні базари. Торгували худобою, сільськогосподарськими продуктами, головним чином, зерном. У приватних крамничках, яких налічувалось до 20, продавали ремісницькі вироби, а також деякі промислові товари. На ярмарках, що відбувались регулярно двічі на рік, селяни продавали скупщикам багато хліба й худоби. Бобровиця була одним з пунктів, де скуповували хліб для експорту і потреб царської Росії. У 1899 році поміщиком Катериничем, з участю інших дрібних пайовиків, був побудований цукровий завод, на якому переробляли до 4000 центнерів буряків на добу. На початку XX ст. Бобровиця за своїм виглядом була типовим селом з дерев'яними будівлями під солом'яними дахами. Цегляних будинків в той час на всю Бобровицю налічувалось біля десятка. Напередодні Жовтневої революції було 3 початкові школи. Всі ці школи були побудовані на кошти земства. Перша земська школа була споруджена в 1883 році (приміщення її спалили німецькі фашисти в 1943 році). Друга — в 1910 і третя — в 1913 році. До революції в Бобровиці навчалось тільки 40 процентів дітей шкільного віку, закінчували вони свою освіту в більшості випадків другим-третім класом. У школах працювало 6 учителів. В містечку була одна бібліотека, одна лікарня, весь медперсонал якої складався з лікаря і його помічника.
БОБРОВИЦЬКА волость була переважно сільськогосподарською. Трудяще селянство страждало від малоземелля і перебувало в економічній залежності від поміщиків та куркулів. Під час революції 1905—1907 рр. в Бобровицькій волості і самій Бобровиці розгорнувся селянський рух за розділ поміщицьких земель. Уже весною 1905 р. в Бобровицїо з Києва завозять революційні листівки, їх поширюють серед населення. Царські сатрапи, щоб відвернути од себе удар, розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Восени 1905 року за наказом пристава поліції в м. Бобровиці підготували єврейські погроми, в яких поліція брала найактивнішу участь. Очевидці розповідають, що з поліції декілька разів приходили в пожежну команду для вербування погромників. Останнього разу вони з'явились переодягнені в цивільний одяг і з горілкою. Частина споєних пожежників, озброєна ломами, рушила разом з поліцаями громити євреїв та їхні крамниці. Наприкінці 1905 року сім чоловік, що брали активну участь у революційному русі, були заарештовані і віддані до суду. Та боротьба за справедливий переділ поміщицьких земель не припинялась до Жовтневої революції. Вісті про лютневу революцію 1917 року дійшли на початку березня. У цьому ж місяці була утворена Рада робітничих і солдатських депутатів. Таким чином поряд з місцевими органами буржуазного Тимчасового уряду в Бобровиці з перших днів буржуазно-демократичної революції існував орган влади трудящих мас. У жовтні відбувається остаточна більшовизація Бобровицької Ради робітничих і селянських депутатів, а в листопаді й грудні селяни під керівництвом Ради ділять землі і конфіскують поміщицькі маєтки. У першій половині грудня 1917 року червоногвардіиськии загін виганяє з Бобровиці війська Центральної Ради. В цей час відбулися збори трудящих Бобровиці, які проголосили в містечку Радянську владу. Першим головою Бобровицької Ради був обраний Пилип Петрович Кот. У перший рік існування Радянської влади партійної організації в Бобровиці не було, і партійну роботу виконували комуністи, прислані з Чернігова.
Зрадники українського народу привели на Україну австронімецьких загарбників, які встановили жорстокі порядки. В серпні 1918 року на населення Бобровиці була накладена велика контрибуція на користь поміщика Катеринича, поміщикам було повернуто землю, худобу та хліб, відібрані у них селянами. Багато селян катовано й кинуто до в'язниці. Двох чоловік розстріляли.
Український народ піднявся на боротьбу проти інтервентів та їхніх прислужників—українських націоналістів. Трудящі Бобровиці беруть активну участь у цій боротьбі. В грудні 1918 року партизани села Кобижчі, серед яких були й бобровичани, на чолі з Андрієм Шмалем та Федором Цибою ходили з червоними прапорами й революційними піснями до солдат німецького гарнізону, що перебували на території Бобровицького цукрозаводу, й закликали їх приєднатись до революції. Розагітовані більшовицькою пропа гандою, німецькі солдати завагались, проте на бік партизанів не перейшли. У кінці грудня 1918 року Бобровиця була звільнена від окупантів. У місті був створений ревком, до якого входили Кирило Кот, Федір Кот, Іван Лебідь. Кирило Кот брав активну участь у відновленні Радянської влади в навколишніх селах. У кінці 1919 року на волосному з'їзді Рад був обраний Бобровицький волосний виконком, який організував справедливий розділ поміщицької землі та реманенту між сільською біднотою. Зміцнення Радянської влади в Бобровицькій волості проходить у боротьбі з бандами Панкрата, Коваля та Ромашка. На початку вересня 1919 р. Бобровиця була захоплена денікінцями, які намагались відновити стару владу. Багато трудящих Бобровиці пішло з частинами відступаючої Червоної Армії. Але недовго панували біляки. 16 грудня того ж року їм довелось тікати з Бобровиці під ударами наступаючих червоноармійських частин. Після закінчення громадянської війни трудове селянство Бобровиці, що одержало з рук Радянської, влади близько 700 десятин поміщицької й куркульської землі, відроджує занедбане сільське господарство, активно підтримує заходи Радянської влади. В 1921 році селяни Бобровиці зібрали і відп вили значну кількість хліба гірничому Донбасу.
У 1929 році в Бобровиці організувався перший колгосп, що об'єднував біля 60 господарств. Через два роки була створена перша в районі Бобровицька машинно-тракторна станція. В роки другої п'ятирічки було завершено об'єднання всіх селянських господарств в колгоспи. В той час у Бобровиці існувало чотири сільськогосподарські артілі. 1939 рік був знаменним для колгоспників артілі ім.Ворошилова. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Будуються нові й розширяються старі промислові підприємства: цукрозавод, пекарня, маслозавод, електростанція, цегельня, промкомбінат.
Мирна творча праця радянського народу була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. На третій день війни Бобровиця зазнала бомбардування з повітря, під час якого були розбиті й спалені продовольчі склади. 24 серпня 1941 року місто вдруге зазнало бомбардування, були значні жертви серед населення. У вересні 1941 року відбувся бій частин Червоної Армії які дислокувались у Бобровиці, з наступаючими фашистськими військами, що переважали в силі. 15 вересня місто було захоплене, в ньому встановився режим німецько-фашистської окупації. За два роки вбито 418 жителів міста, вивезено в рабство 26. В роки тяжкої неволі на Бобровиччині, як і в усіх тимчасово окупованих районах нашої країни, утворились партизанські загони для боротьби проти німецько-фашистських агресорів. У лісах Бобровицького району діяло партизанське з'єднання «За Батьківщину» під командуванням Михайла Івановича Стратілата і партизанський загін ім. Щорса, очолюваний нашим земляком Героєм Радянського Союзу Олександром Єлисейовичем Кривцем. Народні месники пускали під укіс залізничні ешелони, зривали мости, громили поліцейські команди, пости і дільниці. На початку 1943 року партизани сміливо напали на бобровицьку стайню, звідки німці збирались вивезти коней у Німеччину, і забрали звідти 68 коней, створивши кавалерійський ескадрон.
20 вересня 1943 р. наступаючі радянські війська разом з партизанськими загонами звільнили Бобровицю від фашистської нечисті. Відступаючі фашисти забрали худобу, а місто спалили. Відбудова Бобровиці розпочалась з перших же днів її визволення. Ще в роки війни більшість підприємств була введена в дію, а в роки післявоєнних п'ятирічок став до ладу відбудований і реконструйований цукрозавод, пропускна спроможність якого зросла з 4000 до 11000 центнерів буряків на добу. Тепер в Бобровиці є такі найбільші підприємства: цукрозавод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, електростанція. Колгоспне селянство Бобровиці при допомозі Комуністичної партії і Радянського уряду швидко поставило на ноги сільське господарство. Після укрупнення колгоспів у 1950 р. в місті утворилось два колгоспи. В 1959 році на базі колгоспу «Червона зірка» був організований радгосп по відгодівлі худоби, який згодом приєднали до племрадгоспу «Дружба». В 1964 р. радгосп «Дружба» реорганізований в Майнівський радгосп-технікум. З кожним роком все кращає життя колгоспників артілі ім. 40-річчя Жовтня і робітників радгоспу-технікуму. Про самовіддану працю таких колгоспників і робітників, як Ольга Глей, Агафія Лихацька, Олександра Лиска, Анатолій Потапов, Ольга Улянченко, знають трудящі всього району.
ЯК УЖЕ ЗГАДУВАЛОСЬ раніше, царський уряд відпускав мізерні кошти на народну освіту. Довгий час у Бобровиці була тільки одна церковно-приходська школа, яку прибрало до своїх рук духовенство. В дореволюційний час більшість населення міста не вміла читати й писати. В 1883, 1910 і 1913 рр. були побудовані на кошти земства в різних місцях Бобровиці початкові школи. Лікар і фельдшер провадили прийом хворих у приватній хаті. Земство на народні кошти в 1890 р. спорудило лікарню, яку спалили німецько-фашистські окупанти. Лише за Радянської влади була здійснена культурна революція й ліквідована неписьменність. Тепер у місті є дві середні школи і вечірні класи робітничої молоді при них, восьмирічна і три початкові школи, в яких навчається 1894 учні; працює 103 вчителі проти шести в 1913 році. Величезні кошти витрачає держава на охорону здоров'я трудящих. У Бобровиці споруджено нові приміщення райлікарні і поліклініки, є родильний будинок, тубдиспансер, санепідемвідділення, аптека. Також побудовано нові ветеринарну лікарню і ветаптеку. До Великої Жовтневої соціалістичної революції культурно-освітніх закладів у Бобровиці не було. Тепер тут є районний Будинок культури, два кінотеатри, два профспілкові клуби і три бібліотеки з загальним книжковим фондом 72174 томи. Бібліотеки обслуговують 3550 читачів. У місті видається районна газета «Жовтнева зоря», тираж якої 8440 примірників. В місті налічується 23 первинних партійних організації, в яких на обліку 561 комуніст. Крім того, є 19 комсомольських організацій, що охоплюють 792 юнаків і дівчат. Робітники та службовці об'єднані в професійні спілки, а саме: працівників торгівлі і споживчої кооперації, робітники місцевої промисловості, харчової промисловості, працівників держустанов, працівників сільського господарства і заготівель, освіти, вищої школи і наукових установ, працівників медицини, культури, зв'язку, транспорту. Крім того, в Бобровиці є міське споживче товариство, що налічує 4015 членів-пайовиків і має 35 торгових точок, з місячним товарооборотом 210 тисяч карбованців. Перша професійна спілка була утворена на цукровому заводі весною 1919 року. Вона іменувалась спілкою цукровиків. Трохи пізні ше виникли спілки: працівників освіти та спілка службовців. На цукровому заводі вперше в Бобровиці була створена і комуністична партійна організація, до якої входили робітники Оникій Петухов, Кирило Кот, Іван Лебідь. Михайло Іванов та інші. У Бобровиці нині проживає старий комуніст, член КПРС з 1918 року Трохим Пантелеймонович Медяник; який в роки громадянської війни їздив по зброю в Москву для червоноармійської частини. Тоді й зустрічався з вождем революції главою молодої Радянської держави Володимиром Іллічем Леніним. Майор-комісар полка в роки Великої Вітчизняної війни т. Медяник нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями. Активний учасник громадянської війни пенсіонер Федір Дмитрович Петровський — один із командирів славного Червоного козацтва, яким керував земляк-чернігівець, герой громадянської війни Віталій Примаков. За активну участь у зміцненні Радянської влади на селі, колективізації сільського господарства т. Петровський нагороджений орденом Червоного прапора України. За бойові заслуги на фронті в роки Вітчизняної війни нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями. Народився і виріс в М. Бобровиці Олег Сергійович Бичок. Закінчив військове училище і став офіцером Радянської Армії. Потрапивши в оточення в перші дні Великої Вітчизняної війни, продовжував боротьбу з ворогом в партизанському загоні на Смоленщині. У сквері біля районного Будинку культури стоїть пам'ятник комісару, Герою Радянського Союзу Олегу Бичку, його ім'ям названа одна з вулиць міста. За видатну мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, удостоєний звання Героя Радянського Союзу Віталій Леонідович Карнаухов, мешканець м. Бобровиці. Герой загинув при форсуванні Дніпра. Тисячі бобровичан із зброєю в руках відстоювали завоювання Жовтня, честь і незалежність рідної Вітчизни. їх бойові подвиги відзначені орденами і медалями Союзу РСР.
НАПЕРЕДОДНІ імперіалістичної війни в Бобровиці налічусь біля 4000 душ населення, переважно селян. В роки імперіалістичної та громадянської воєн кількість населення зменшилась. І лише з переходом нашої країни на мирне будівництво кількість жителів стала зростати. Так, у 1930 році було 648 дворів з 4648 душами населення. За переписом 1959 року в Бобровиці налічувалось 9316 душ, з них 4559 жінок і 3857 чоловіків. У 1963 р. кількість населення зросла до 10020 душ, з яких 9620 робітників та службовців і 400 колгоспників. Місто має центральну дорогу - шосе, паралельно і перпендикулярно якому проходять бічні вулиці. За останні роки виросли нові чудові вулиці — Зелена, Вокзальна, ім. Гагаріна, Остерська та ін. Значні зміни відбулися в забудові центру: розширена вулиця імені Леніна, вона заасфальтована, прокладено цегляний тротуар. Ряд вулиць мають електричне освітлення. Виросли нові будинки: раймаг, культмаг, райком КП України, кінотеатр, середня школа № 1, лікарня, районний Будинок культури, комбінат побутового обслуговування, два шістнадцятиквартирних і кілька восьми-шести - і чотирнквартирних житлових комунальних будинків. Житловий фонд у післявоєнні роки зріс на 120 процентів порівняно з довоєнним часом. В центрі міста є водопровід довжиною 1.3 км, прокладений в 1960 р. Є лазня, три перукарні. Протяжність міста в окремих напрямках 5—7 кілометрів. Місто забудовується згідно плану, громадські будівлі споруджуються за типовими проектами. У місті 58 громадських одноповерхових будинків. Комунальних і відомчих будинків 120, з них 12 двоповерхові, індивідуальних житлових будівель — 3160. Всі будинки оштукатурені, а дахи криті в основному залізом і шифером. Щорічно в місті індивідуальні будівники ставлять 120—140 будинків, крім того за рахунок державних асигнувань щорічно зводяться 2—3 багатоквартирні комунальні будинки.
У місті є три парки загальною площею 9,5 га. На 54 км протяглися електролінії. У квартирах бобровичан установлено більше 200 газових плит, які працюють на зрідженому метані. В місті курсують автобуси, що з'єднують центр з вокзалом та цукрозаводом, а також з рядом сіл району. З кожним днем кращає місто: вирівнюються та розширюються вулиці, забудовуються вільні землі в центрі, триває електрифікація та радіофікація. Замість старих житлових будинків споруджуються нові — зручні, просторі, сонячні. Густішає ліс телевізійних антен над дахами. Бобровичани дивляться телепередачі із Києва і Москви. Сільське господарство Бобровиці до революції було відстали! Його відсталість зумовлювалась соціальним ладом і характером землеволодіння у колишній царській Росії. Найбільші і найкращі орні землі належали поміщикам та куркулям, а селянські наділи були мізерні. Сіяли переважно продовольчі культури: гречку, жито, овес. Врожайність була низька —усього 20—30 пудів з гектара. Також займали значні площі під цукрові буряки, картоплю, а почасти й коноплі, волокно яких ішло на домотканий одяг. На території м. Бобровиці знаходиться колгосп ім. 40-річчя Жовтня. Він межує з такими артілями: на заході «Пам'ять Леніна» (с. Браниця), на північному заході — ім. Шевченка (с. Кобижча). на півночі і північному сході — з радгоспом ім. Дзержинського і на півдні — з Майнівським радгоспом технікумом.
Колгосп «Комунар», а нині ім, 40-річчя Жовтня був заснований у 1929 році. Ініціативна група, яка ввійшла до новоутвореної артілі, складалася з 13 сімей: П. Ручко, С, Гінько, І. Кошарний, О. Макаренко, В. Денисенко, С. Носач, Р, Давиденко, В, Кошарний, Ф. Фурман, І, Зазнмко та інших. Першим головою колгоспу був І. Кошарний, Контора містилася на вулиці Комунарській. В 1930 р колгосп був перейменований на «12-річчя РСЧА», а 1932 року отримав нову назву — ім. Ворошилова. Старий колгоспник Петро Васильович Ручко розповідає, якими радісними були ті дні, коли члени артілі збирали перші колективні врожаї. Перед вели колгоспники-ударпнки С. Гусак, В. Самійленко, П. Давйдєнко, П. Гінько, комсомолець С. Гусак, Г. Плескач, І. Плескач. У 1931 р, була створена Бобровицька МТС. Колгосп обслуговували 2 трактори ХТЗ, Перші трактористи—М, Гурин, А. Коваль, Великої шкоди колгоспному будівництву завдала зграя куркулів Г, Скоробагатьком і С. Зазимком, Та вороги були викриті. Останнє перейменування артілі відбулося в дні святкування 40- річчя Радянської влади. Колгосп ім. 40-річчя Жовтня розташований поруч залізниці Москва—Київ. На його території проходить грун товий шлях Кобижча— Бобровиця а також шосейна дорога від вокзалу до цукрокомбінату ім. Дзержинського. Основний транспорт колгоспу — автомобілі, В артілі налічується 371 колгоспний двір. Всього працездатних колгоспників 427, з них 171 чоловік і 256 жінок. Неписьменних немає. Багато колгоспників закінчили восьмирічну і середню школи, чимало здобули вищу освіту. Колгосп ім, 40-річчя Жовтня має сприятливі умови для ведення сільського господарства, його напрямок — зерново-м'ясо -молочний. Всього сільськогосподарських угідь в артілі — 1673га, в тому числі ріллі—1411 га, садів—26га сінокосів—234 га, випасів—2 га.
ДЛЯ проведення польових робіт колгосп має 9 тракторів різних марок, п'ять зернових комбайнів, кукурудзозбиральний, силосний і буряковий комбайни, картоплекопач, є п'ять вантажних автомобілів, п'ять сівалок, сім жаток і косарок, чимало іншої техніки. В артілі є своя електростанція, яка освітлює будинки і тваринницькі ферми, а також подає струм для приведення в рух доїльних агрегатів, кормопереробних машин, водопостачання. На фермі діють, кормозапарники, підвісні дороги для підвезення кормів для худоби. Площа посівів зернових культур з року в рік збільшується. Це видно з таких цифр: 1960 рік— 760 гектарів, 1961 — 890, 1962— 920. Основною зерновою культурою в колгоспі є озима пшениця. Клин під цією цінною культурою з кожним роком розширяється. Ростуть і врожаї, завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив. У 1961 році озиму пшеницю в артілі сіяли на 120 гектарах, а в 1962 році—вже мали 236 гектарів і зібрали врожай по 19 центнерів, в 1961 році було 18 центнерів на круг. Зростають посіви та урожаї й другої після пшениці культури — ячменю: 1961 рік—90 гектарів і 8 центнерів з гектара, 1962 рік — 130 гектарів і 17 центнерів з гектара. Під житом у 1961 році було зайнято 52 гектари і урожайність з одного гектара становила 11,3 центнера, а в 1962 році — 85 гектарів і 14 центнерів зерна з гектара. Добре прижилася в колгоспі кукурудза. З 109 гектарів у 1961 році зібрали по 39,2 центнера сухого зерна й 320 центнерів зеленої маси з кожного гектара. Урожайним видався 1962 рік: з 120 гектарів одержали по 52 центнери сухого зерна й по 395 центнерів зеленої маси. У 1964 несприятливому за погодними умовами році вирощено по 19 центнерів на круг. Провідна технічна культура артілі імені 40-річчя Жовтня — цукровий буряк. У 1961 році буряки сіяли на площі 68 гектарів. І одержали по 160 центнерів з кожного гектара, а в 1962 році кожен з 70 гектарів посіву дав по 221,7 центнера. Непогано родить на землях артілі картопля. Так, у 1961 році зібрали з 40 гектарів по 100,5 центнера з кожного гектара, а в 1962—по 128 центнерів з 50 гектарів. Розвиток зернового господарства дає змогу збільшити продаж зерна державі, заготівлю кормів для громадської худоби, а це дозволяє збільшити поголів'я худоби і підвищити її продуктивність. Завдяки механізації зменшуються затрати на вирощування сільськогосподарських культур. Відповідно нижчає й собівартість продукції. Так, коли у 1960 році собівартість центнера зернових була 3,2 карбованця, то у 1961 році — 2,44 карбованця. Собівартість кукурудзи у 1960 році була 2,8 карбовалця, а в наступному знизилась до 2,21 карбованця. У 1960 році собівартість центнера цукрових буряків була 4,8 карбованця, а у 1961 — 1,44 карбованця. Картопля: 1960 рік — 2,71 карбованця, 1961—2,20 карбованця за центнер. Тваринництво артілі — друга провідна галузь після землеробства. Поголів'я худоби в колгоспі імені 40-річчя Жовтня із року в рік зростає. Це видно з такої таблиці:
| Велика рогата худоба | 524 | 630 | 786 |
| в т. ч. корови | 202 | 252 | 268 |
| Свині | 693 | 723 | 1079 |
| Велика рогата худоба | 35,4 | 37,7 | 46,7 |
| в т. ч. корови | 12 | 15,2 | 16 |
| Свині | 49 | 51,4 | 76,6 |
ПРОМИСЛОВІСТЬ Бобровиці характеризується властивим для сільськогосподарських районів переважанням галузей легкої і харчової промисловості. До 1917 року на території міста були млин, маслобійка, маслоробка, цукрозавод, цегельня. Вони виробляли продукцію в основному для місцевого споживання. За радянської влади докорінної реконструкції зазнали цукрозавод, маслоробка, цегельня (фактично це нове підприємство), з'явились вові підприємства: маслозавод, райхарчокомбінат, побуткомбінат. Коротко оглянемо підприємства Бобровиці. Бобровицький молочно-масляний завод переробляє молоко, яке завозять з навколишніх колгоспів та радгоспів. Основна його продукція—масло, сметана, кефір. Частина цих продуктів реалізується в районі. Більшість молока у свіжому вигляді відправляється до столиці Радянської України Києва. Бобровицький райхарчокомбінат підпорядкований Чернігівському обласному управлінню промислових і продовольчих товарів, створений в 1944 році. Підприємство невелике. Харчокомбінат виготовляє безалкогольні напої, кондитерські та м'ясні вироби, переробляє фрукти та овочі, випікає булки тощо. Сировину комбінат одержує переважно з Чернігівської бази, продукцію реалізує в основному через споживчу кооперацію. З підприємств харчової промисловості чільне місце в районі займає цукровий завод. Збудований він в 1899 році. Ще до революції кілька разів перебудовувався, розширювався. За радянської влади, коли завод перейшов у народну власність, він зазнав докорінної реконструкції. Нині підприємство оснащене найновішим сучасним обладнанням, механізацією та автоматизацією. Бобровицький цукрозавод підпорядкований Київському цукротресту. Сировину для переробки постачають колгоспи і радгоспи Бобровиці, Ярославки, Кобижчі, Марківець, Старої Басані, Рудьківки та інших сіл Бобровицького району. Продукція заводу вивозиться в різні кінці Радянського Союзу. Розташований цукрозавод в красивому мальовничому місці. Обабіч нього — повновода річка, Вся територія тоне в зелені та квітах. Робітники живуть переважно неподалік у цегляних і шлакоблочних власних будинках. В багатьох з них — радіоприймачі, телевізори, пральні машини тощо. Неподалік від заводу буйно зеленіе парк культури та відпочинку. Він посаджений ще до революції, і велетенські липи, каштани, ялини, в'язи, тополі утворюють у височині суцільне зелене шатро. Під час війни німецькі фашисти варварськи знищили частину парку. Після визволення Бобровиці силами робітничого колективу, молоді та учнів шкіл було посаджено нові дерева. І тепер вони вже сягають високо. В будинку, що до революції належав поміщику, нині розмістились кінозал, кімнати для занять гуртків, велика бібліотека. В парку є танцювальний майданчик. Поруч — великий стадіон. Там тренуються заводські футболісти, волейболісти, легкоатлети. А у вихідні дні та свята на стадіоні відбуваються спортивні змагання. Цукрокомбінату підпорядкований бурякорадгосп імені Дзержинського, організований у 1921 році на базі поміщицьких економій. Спочатку це було невелике господарство, головним чином підсобного типу. А нині це чималий радгосп, оснащений сучасною технікою, з високою культурою землеробства, тваринництва. Господарство має 2722 гектари землі, в тому числі сільськогосподарських угідь—2385 гектарів. Орної землі в радгоспі — 2235 гектарів. Обробляють землю радгоспу 26 тракторів. А урожай збирають 6 зернових і 6 силосних комбайнів. На перевезенні різноманітних вантажів працює 16 автомашин. На полях радгоспу вирощують різноманітні культури. Під основною культурою—цукровими буряками на висадки і маточники — зайнято 436 гектарів. Зернові сіють на площі 772 гектари. Велика площа (870 га) відведена під кормові культури. 28 га віддані під овочево- баштанні культури — кавуни, помідори, огірки, цибулю. Радгосп одержує непогані врожаї. В 1962 році намолочено По 26,9 цнт зернових з гектара, в тому числі пшениці—по 27,3 цнт, жита—по 20,6 цнт, кукурудзи — по 48,6 цнт, гороху—по 22,9 цнт з гектара. Кожен гектар картоплі дав по 118 центнерів. Трохи гірше вродили буряки — 265 цнт на гектарі. Крім того, радгосп вирощує буряки на насін ня, котре потім розсилає у навколишні колгоспи. Середній урожай насіння—13—15 цнт з гектара. Радгосп тримає чимало поголів'я худоби. В господарстві 1258 голів великої рогатої худоби, в тому числі 486 корів. Відгодовується 1640 свиней, в тому числ 110 свиноматок. Є 1786 голів курей, гусей та іншої птиці. Стабільні високі врожаї, а також великі площі під кормовими культурами дозволяють радгоспу одержувати багато зерна, молока м'яса, яєць та іншої сільськогосподарської продукції. Робітники радгоспу мають хороші заробітки, живуть в благоустроєних будинках. За післявоєнні роки тут значно розширилось комунальне господарство.
БОБРОВИЦЯ — адміністративний центр Бобровицького району. Його територія складає 1501,1 квадратного кілометра, населення — 82,3 тисячі чоловік. Густота населення — 55 чоловік на квадратний кілометр. До складу району входять: Бобровицька міська Рада, Новобиківська селищна Рада, Білоцерківська, Браницька, Бригинська, Веприцька, Вороньківська, Гаврилівська, Горбачівська, Кобижчанська, Козацька, Макіївська, Новобасанська, Озерянська, Олексан-дрівська, Петрівська, Пісківська, Рокитненська, Рудьківська, Свидовецька, Щаснівська та Ярославська сільські Ради. На території Бобровицького району знаходиться 10 промислових підприємств. У 1964 році підприємствами було вироблено валової продукції на суму 9251 тисячу карбованців. Значну питому вагу у виробництві промислової продукції займають Бобровицький на Новобиківський цукрозаводи. У 1964 році на них вироблено 324 тисячі центнерів цукру-піску. Виробництво валової продукції сільського господарства і промисловості за 1964 рік становить 19401 тисячу карбованців. Питома вага валової продукції промисловості — 46,7 процента. До складу району входить 31колгосп, цукрорадгоспи імені Дзержинського і Новобиківський, радгосп «Кіровський» і Майнівський радгасп-технікум. Переважна більшість господарств району мають цукрово-зерновий напрямок з розвинутим молочно-м'ясним тваринництвом. Зернові культури займають 56 процентів від загальної посівної площі, з них озимі — 31 процент, технічні — 9,1, в тому числі цукрові буряки — 7,6 процента; овочево-баштанні і картопля — 4,9 і кормові культури—30 процентів. Валовий збір зернових тримається в межах 700 тисяч центнерів, цукрових буряків — один мільйон центнерів, картоплі—350-370 тисяч центнерів.
Торгова мережа. У районі працює 164 торговельні точки, в тому числі 40 підприємств громадського харчування. За 1964 рік фактичний товарооборот по Бобровицькій райспоживспілці досягнув майже 13,5 мільйона карбованців.
Культосвітні заклади. У районі до послуг трудящих два Будинки культури, 34 сільських, 4 профспілкових, 10 колгоспних клубів. Є районна бібліотека для дорослих, районна дитяча, 36 сільських, 7 профспілкових і 7 колгоспних бібліотек з загальним книжковим фондом майже в 310 тисяч томів.
Народна освіта. У районі 16 середніх, 14 восьмирічних, 23 початкові школи і радгосп-технікум. Крім того, є Старобасанська допоміжна та Тимківська лісна школи. В Бобровиці і Новій Басані працюють дитсадки.
Охорона здоров'я. Партія і уряд постійно піклуються про здоров'я радянської людини. Це видно й на прикладі нашого району. Тут працює 11 лікарень, 39 фельдшерсько-акушерських пунктів, 6 лікарських і фельдшерських здоровпунктів, 5 аптек, два колгоспні родильні будинки. В районі є 57 лікарів, а всього старшого і молодшого медичного персоналу 310 чоловік. На охорону здоров'я в районі щороку асигнується більше 750 тисяч карбованців. В районі є також районна ветеринарна лікарня, 7 — ветдільниць, 2 ветпункти, ветеринарна аптека. Значну територію району займають насадження держ
